Харченко Людмила

1)Чому саме вирішили йти у ветеринарію?

Перше, у ветеринарію мене привели мої черепашки. Я завела черепах, нічого про них не знаючи. Одна з них захворіла, виявилося, що на все величезне місто Дніпро немає жодного спеціаліста. Там, куди я звернулася, мені тільки нашкодили, а допомогу я знайшла на міжнародному черепашачому форумі. Це було у 2007 році. Тоді на форумі консультувала людина, яка згодом стала моїм вчителем — Дмитро Борисович Васильєв, відомий герпетолог. Напевно, один із найбільших науковців у герпетології сучасності. На той час не існувало жодних онлайн-консультацій, і він просто допомагав людям на форумі своєї клініки. Цей форум згодом майже “помер”, крім одного розділу — ветеринарної герпетології.

Я купила черепашку, а допомогти було нікому. Це мене так надихнуло, вони мені так сподобалися! Я почала цікавитися, дізналася, що черепахи утримуються в жахливих умовах. Я стала таким трохи “навіженим” неофітом-зоозахисником, я бачила їх всюди. Мене дуже бентежило те, як сильно вони страждають, як погано їх утримують, ніби це нормально тримати черепаху в будь-якому тазику, вона ж нічого не може сказати.

Це привело мене до думки, що їм треба допомагати, їх треба рятувати. Потім я почала їх потроху лікувати як зооволонтерка, бо інших фахівців просто не було. Коли почало виходити, я пішла на майстер-класи, читала книги.Мій вчитель сказав мені: “Слухай, у тебе є хист, у тебе є клінічне мислення. Дивись, ти не лікар, але клінічне мислення у тебе є. Це не можна купити і не можна виховати — воно або є, або його немає. Іди вчися, отримай диплом, щоб усе було серйозно, а не абияк.”

Я пішла вчитися, мені було 30 років. Це була моя третя вища освіта. Вчилася очно, працювала на кількох роботах, бо заочних або дистанційних варіантів тоді просто не було. З першого курсу я вже працювала, бо не було спеціалістів з цього профілю. Спочатку займалась лікуванням рептилій, а згодом й інших тварин.

Я вважаю, що не можна лікувати без базової освіти, але також не можна змусити людину лікувати, якщо вона цього не хоче. Неможливо призначити людину лікарем екзотичних тварин “з понеділка”, і щоб у неї все вийшло. Це окрема галузь, яка потребує любові та захоплення. Усі напрямки ветеринарії мають свої особливості, але лікування екзотичних тварин — це взагалі окремий світ, де ти маєш додати до базових знань ще цілий океан нової інформації.

2)Що вас надихає у професії? Що надихає на розвиток у професії?)

Сама професія мене надихає. Я вже пройшла багато етапів: від “я нічого не можу” до “я все можу”, як це проходять майже всі, і зупинилася на варіанті — “я щось можу”.

Мене надихає те, що я дійсно можу щось змінити для окремої тварини. Я можу когось навчити. Це найцінніше — передати знання, щоб наші беззахисні брати менші (хоча насправді вони не менші, ми часто зверхньо формулюємо це) не страждали, щоб ми не змушували їх страждати і щоб менше зазнавала страждань й інша частинка живої природи, частиною якої є і ми самі.

Мене надихає можливість допомогти зменшити страждання, підвищити рівень обізнаності людей, щоб ми менше шкодили там, де цього можна уникнути, живим істотам на цій планеті.

3)Чим найбільше любите займатись?

Як би дивно це не звучало, не можу сказати, що в мене є якийсь один улюблений напрямок. Але найбільше мене цікавлять патологічна анатомія та патологічна фізіологія. Це справді дуже цікаво для мене. Я захоплююсь цитологією, гістологією — мені подобається підходити з позиції: “а давайте подивимося, як це розвивалося і до чого призвело”.

Водночас я люблю терапію. Мені подобається, коли мої пацієнти починають співати, рухатися, їсти, коли з нещасних, виснажених тварин і птахів вони перетворюються на доглянутих і… не знаю, чи можна сказати щасливих, але принаймні здоровіших і таких, що не страждають.

Мої улюблені напрямки — це терапія, патологічна діагностика та анестезіологія.

4)Чи є улюбленці серед видів тварин якими займаєтесь? Якщо так, то чому?

Звісно, в мене є улюбленці серед видів тварин, якими я займаюся. Найбільше я люблю рептилій та птахів. Дуже люблю черепах, птахів, люблю папуг. Найбільше люблю своїх пернатих і лускатих пацієнтів.

Пухнастих, звісно, теж, але найбільше — саме пернатих і лускатих. Їх мало хто любить, для багатьох рептилії — це “фу”. А я завжди на боці тих, кого дискримінують. Для мене вони прекрасні. Це частина давнього світу, яка досі з нами. Птахи є нащадками динозаврів, а рептилії існували ще задовго до них і продовжують існувати мільйони років. А ми, по суті, зовсім молоді й зелені в порівнянні з ними.

Для мене вони — місток між світами.

5)Чи маєш тварин вдома?

У мене живе зірчаста черепаха. Власне, дві зірчасті черепахи — це те, з чого почався мій шлях у ветеринарну медицину. На жаль, одна з них померла від онкології, а друга зі мною з 2008 року. Сподіваюся, вона проживе ще дуже довго.

Також я маю двох середньоазійських черепах — це колишні пацієнти, які залишилися в мене жити. Ще маю маїсового полоза Матільду, канарку та королівську змію. Насправді маїсових полозів у мене двоє.

Тобто вдома живуть три змії, три черепахи й одна канарка.